Рецензія – Тор 3: Раґнарок

«Тор 3: Раґнарок – це над-тупа комедія про космічних вікінгів на гладіаторських боях» – саме так описує свій фільм Тайка Вайтіті, режисер вдалої картини «Те, що ми ховаємо в тінях» та, власне, третьої частини епопеї про скандинавського бога Тора, в кольоровій та блискучій обгортці MARVEL. Вайтіті й сам не приховує, що не створював нічого дуже серйозного, його ціллю було розважити глядачів, адже саме так він уявляє собі кінематограф під своєю рукою.

Короткий огляд без спойлерів ви можете подивитись у відео-ролику нашого каналу одразу під цим абзацом. А в цій рецензії я спойлерів не цуратимусь. Отож пристягніть свої паски безпеки, наш корабель входить в зону не лише спойлерів, але й залітає на Сакаар, останню зупинку перед Асґардом, де на нас із вами вже чекає Богиня Смерті та її Верховний Кат.

Сюжет

Сюжет картини в принципі простий і зрозумілий буде навіть дітям. Фільм «Тор 3: Раґнарок» починається, власне з того, що Тор зупиняє той самий Раґнарок, зупинивши Суртура, створіння, що й мало покласти кінець Асґардові. Однак, вогняний гігант розкриває Торові маленьку таємницю Локі: Одін більше не в Асґарді!

Тож Тор, у найкращих традиціях древньоскандинавських міфів (власне, я маю на увазі погрози фізичною розправою, можете й самі почитати) змушує свого брата допомогти йому в пошуках батька. Брати відправляються на землю, де їм допомагає знайти Одіна сам Доктор Стрендж, верховний маг Землі.

Одін виявляється трішки не в собі. Тор думає, що це чари Локі, але насправді Всебатько Богів просто постарів за останні кілька тисяч років. Він повідомляє синам, що увесь цей час лише він та його міць стримували Хеллу, богиню смерті, за сумісництвом сестру Тора та Локі, котра черпає силу від серця Асґарду. Тож справжня пригода починається тоді, коли Одін вмирає, а на його місце приходить Хелла, руйнуючи молот Мьйольнір та відправляє Локі із Тором бозна куди (звичайно, вона думала, що вбила їх).

Події у фільмі відбуваються дуже стрімко, за кілька хвилин нас встигають розсмішити, зацікавити, вразити, а тоді вивалити нам на голови тонну сюжету… І якимсь дивним чином це виглядає гармонійно. На відміну від фільму «Месники: Ера Альтрона», коли на нас висипають відро сюжетної каші, це не виглядає недолуго, наче режисер сам не знав, як почати фільм. В ті моменти, коли ми мали б послухати кілька діалогів для розкриття персонажів, нас кидають у вир подій і ми просто не встигаємо засумувати, і при цьому немає відчуття рваності історії.

Питання до сюжету іноді виникають, але не через його проблемність. Просто Тайка Вайтіті якимсь чином вирішив, що глядач не ідіот і йому не потрібно пояснювати кожен сюжетний хід. Якщо трішки подумати, ви знайдете пояснення практично кожному моментові у фільмі, якщо трішки подумаєте. Звичайно, якщо ви хочете покритикувати фільм ви можете сотню разів повторити «це все-одно тупо!», але суті це не змінює. Тайка не намагається впихнути глядачеві, як останньому ідіотові, пояснення до кожного нелогічного моменту. Навпаки, він бере достатньо логічний момент із долею нелогічності, та дає нам самим подумати, які події до нього призвели. Наприклад, я чув питання про те, чому Хелла з’явилась саме у цей момент? Чому не прийшла раніше? Нагадаю, Одін стримував її, поки мав сили (вочевидь, магічні). Або ось: куди втік Хеймдаль? Чому він зрадник? І знову, ось вам пояснення: якщо всі забули, у другому фільмі про Тора він допоміг останньому, в принципі зрадивши Одіна. І таких моментів тут хоч відбавляй. Тонна відсилок до попередніх фільмів, однак вони не створюють суттєвих дірок, адже ці моменти побічні. Але, якщо це для вас так важливо, подумайте трішки, згадайте історію персонажів із минулого чи краще придивіться до фільму «Тор 3: Раґнарок», і ви знайдете свої пояснення.

Персонажі

«Тор 3: Раґнарок» багатий на персонажів. І на диво, всіх їх вдається подати нам під смачнючим соусом, якщо не продуманості, то бодай оригінальності.

Тор розкривається для нас зовсім по новому, і при цьому режисер із повагою поставився до попередніх робіт, в тому числі й Петті Дженкінс. Його не змінюють різко, нам показують «того самого, старого доброго Тора», хіба що під більш комічний акомпанемент. Однам протягом першої четверті фільму Тайка Вайтіті руйнує майже все, що ми знали і любили у цьому персонажеві. Він робить це вміло, не беручи зміни із повітря. Все відбувається поступово. Ось Хелла знищила молот Тора. Тепер наш герой без свого символу, головної зброї. Він потрапляє на іншу планету, де його стриже сам Стен Лі для образу гладіатора – і ось, Тор вже не має свої довгих «кучерів». І так нам його подають постійно. Тор змінюється на очах. Це саме те, на що ми заслужили у цьому фільмі, ми спостерігаємо за змінами персонажа, за змінами поступовими та зрозумілими.

Локі – другий за важливістю персонаж у фільмі. Торові, звичайно ,приділяється більше уваги, але якщо й вирізнити серед інших найближчого рівного Одінсонові за роллю – це буде Локі. Він всюди, де є його брат. Взагалі братська тема переслідує фільм усюди. Між Тором та Локі спостерігається така хімія, котрої не було і близько у попередніх фільмах. Локі – досі бог омани. Але його брат вже це засвоїв, часом намагаючись обійти Локі хоча б на один хід. І попри це, Локі тут швидше герой, ніж лиходій. До багатьох проблем він призводить сам, але й в допомозі не бариться. Врешті-решт, в якомусь сенсі, саме він у фіналі й перемагає Хеллу, допоки Тор та Валькірія її затримують.

Щодо Валькірії – це один із персонажів, від котрих я очікував не багато. Але чого тільки варта її перша поява! В той момент, коли вона пафосно виходить, аби «надерти комусь зад», Валькірія просто падає від охмеління. Тесса Томпсон – чудово впоралась із роллю. Її не було забагато, не було замало, саме стільки, скільки й потрібно. І при цьому – кожен момент потрапив у яблучко. Вона куди харизматичніша, ніж я очікував, куди більш крута та цікава. Її тут приблизно стільки ж, скільки й Халка.

А Халк, пані та панове, еволюціонував. Тепер його розум рівняється десь п’ятирічній (чи семирічній?) дитині. Адже він цілі два роки був на волі! Йому приділено менше часу, ніж нам обіцяли різноманітні «спойлерщики», але думаю просто не потрібно було нікого дуже слухати і думати своєю головою на цей рахунок. Втім, якщо абстрагуватись від очікувань, Халк вийшов більш ніж вдалим, таким же свіжим, у порівнянні із попередніми фільмами, як і Тор. Марк Руффало чудово впорався із відображенням обох своїх альтр-его: дуболомного Халка та геніального Брюса Беннера, котрий потрапив у геть незвичні декорації!

Найслабшим моментом фільму є Хелла, богиня смерті. Її мотивація практично казково-діснеївська: я погана. І ні, тут справа не у тому, що її хтось образив, забрав те, що належало по праву… Бо якщо копнути гбилше, ми дізнаємось, що забрали у неї все це тому, що вона була «погана» іще тоді, давно. Їй богу, коли під кінець фільму вона заходить в тронний зал, і першою в кадрі з’являється її рогата тінь, я аж лоба потер, так це нагадувало мультфільми Disney із злими королевами. І тим не менш Кейт Бланшет змогла зробити неймовірне: вона видавала такі гримаси, такі рухи, що не повірити їй було просто неможливо. В якісь моменти вона навіть здавалась «по лихому» милою! Її посмішки та кожен рух – захопить вас і вже не відпустить до кінця фільму.

Скердж, персонаж із коміксів більш відомий як Кат, теж вийшов цікавішим, ніж очікувалось. Як і в багатьох інших моментах, трейлери натякали, що він буде лиходієм, головним помічником Хелли, із котрим доведеться боротись нашим героям. І знаєте що? За весь фільм він не зробив нічого поганого! Спочатку нам представляють його трішки дуркуватим, а тоді він стає на сторону Хелли, просто злякавшись. Коли йому кажуть вбити невинну асгардійку, він сумнівається і не наважується, намагається пом’якшити події. Але у вирішальний момент вирішує зробити те, чого завжди добивався (за його ж словами), а власне – показати себе. Це й вбиває Скерджа – супротив Хеллі, коли він вирішує разом із Тором, Локі, Халком та Валькірією виступити проти Богині Смерті. Мої аплодисменти Карлові Урбану, котрий зміг взяти максимально плоского персонажа та, під грайливою рукою Тайки Вайтіті, влити в нього каплю життя, дати ізюминку, котра змусить нас запам’ятати Скерджа і трішки за ним посумувати опісля.

От тільки я думав, що Хеймдаля у фільмі буде більше. Ідріс Ельба так інтригував нас своєю роллю у фільмі, що я очікував чогось більшого… Однак фільм розкрив так багато персонажів, що це автоматично пробачається. Хеймдаль у виконанні Ельби постав для нас досить сильним воїном, не більше не менше, і на тому дякую.

Гумор та Екшн

Дві складові, котрим надають належну шану, лише якщо попередні пункти вже виконані. Що ж, у фільмі «Тор: Раґнарок» вони, здається, виконані? Перейдемо безпосередньо до гумору та бойових сцен.

Мушу визнати, фільм наповнений смішними моментами, місцями досить дитячими. Можливо мені зіпсував перегляд хлопець, що сидів позаду і, наче дитина за переглядом «Тома й Джеррі» сміявся коли Локі просто падав при переміщенні порталами Стренджа (не впевнений, що колись забуду цей відсталий сміх!), але при цьому зовсім не сміявся при справді хороших жартах. При поганих він теж не сміявся, схоже його смішили лише падіння людей. Однак як на мене, фільм не заповнений гумором надміру, як про це говорять всі навколо. Можливо це ще й проблеми українського дубляжу, втім мене жарти фільму не напружували. Навпаки, більшість жартів просто знімали навантаження, роблячи фільм легким у сприйнятті. Інші ж жарти, вже більш прямолінійні, як у всіх інших фільмах MARVEL, справді змушували істерично похіхікати. Але цього, здавалось, було саме стільки ,скільки потрібно. Не знаю, ще, можливо, я пішов на фільм із правильним настроєм?

Спецефекти у фільмі “Тор: Раґнарок” – шикарні! Але хіба могло бути інакше? Особливо тішить, що у фільмі таки була Пісня Емігрантів. Я її, правда, не очікував там. Але вписали її в справді круті моменти, вона підходила ідеально, доповнюючи епічність подій.

Тор, нарешті, став справжнім Богом Грому. Тепер у складний момент він завжди може шарахнути супротивника блискавкою.

Екшену у фільмі не так багато, як могло подуматись. Але кожна сцена дуже яскрава, наповнена деталями та якимись цікавими ходами. У фільмі можна знайти багато візуальних знахідок, котрі виглядають дуже круто. Тож бойові сцени справді цікаві, куди цікавіші, ніж в будь-якому фільмі про Тора… Та й взагалі, не багато фільмів MARVEL зможуть потягатись із фільмом «Тор 3: Раґнарок» у цьому питанні. Власне я про ті моменти, коли хочеться підстрибнути та викрикнути «Так! Оце було круто!». Чого тільки варта сцена, те Тор обертається мов дзиґа, збиваючи ворогів, а тоді приземляється на ноги, продовжуючи рух із нанесенням ударів, що супроводжують вибухами блискавок!

Оцінка

Тор 3: Раґнарок – однозначно найкращий фільм про Тора. Один із найкращих та найоригінальніших фільмів у кіновсесвіті MARVEL. Він хапає вас за гланди та не відпускає до самого кінця. Ви не зможете відірватись від перегляду! Окрім мотивації лиходійки Хелли у виконанні Кейт Бланшет фільм практично позбавлений мінусів. Але йому чомусь не вдається вас захопити емоційно, ви не скажете, що фільм справді геніальний. Я бачу причину саме у відсутності мінусів.

Фільм наче написаний ідеальним комп’ютером, котрий математичними розрахунками виявив всі моменти, котрі нам сподобаються, і додав лише їх, усунувши всі ризики та експерименти. Ні, фільм оригінальний, але іноді складається враження, що Тайка Вайтіті просто передивився всі попередні фільми кіновсесвіту MARVEL та взяв із них все найкраще, викинувши все погане чи спірне. В цьому й криється проблема: не достатньо душі у ньому, чогось справді авторського, чогось, що сподобається не всім, але для тих, кому сподобається, фільм здасться геніальним!

Фільм «Тор 3: Раґнарок» справді ідеальний розважальний фільм, якщо розглядати його лише в цьому ключі. Якщо ви йдете саме на такий фільм, ви будете вражені й захоплені. Якщо ви чекаєте від фільму більшого, драми, глибоки роздумів попри «дім – це не місце, а дорогі люди» – тоді ви знайдете до чого придертись. Але це моя особиста думка. Так чи інакше, фільм «Тор 3: Раґнарок» заслуговує того, аби ви як мінімум сходили на нього в кіно і самі вирішили, критикувати його чи хвалити.