Як Ширлі Джексон створює жах без привидів?

Словом, пройшла моя любов до вампірів, до вуйка Дракули та блідолицьої Кармілли… Ту-ту-ту, гостбастерс! Так, тепер я мисливець за привидами, але знаєте я не Дін, я не Сем із “Надприродного”, я щось більше — я навіжений мисливець за класичними хорошими горорами. Якби Кінґ був умовним Антоном із “Файни Юкрайни”, то про неї сказав, що вона “багіня”, себто богиня жахів без привидів. До вашої уваги огляд на темну готичну творчість Ширлі Джексон та її історії про людський жах, БУ!

Хто вона ця практикуюча відьма-любителька?

“Ширлі Джексон — була американською письменницею, відомою насамперед своїми творами жахів і таємниць. Її письменницька кар’єра тривала понад два десятиліття, протягом яких вона написала шість романів, два мемуари та понад 200 оповідань”, — фу, як несмачно пише та Вікіпедія!

Хоча насправді, мабуть, Вікіпедія написала про неї більше, аніж пані Джексон ділилася своєю біографією за життя. Американська письменниця знала, як не сприймати себе навсправжки: вона використовувала демонів, привидів і всі атрибути готики, відкрито називала себе «практикуючою відьмою-любителькою» та навіть хвалилися прокляттями, накладеними на видавців. Писала есе для жіночих журналів про своє бурхливе життя домогосподарки й матері, а за життя її здебільшого сприймали як авторку яскравих, але поверхових жахів.

Коли я вперше писала оповідання та ховала їх у своєму столі, — написала вона пізніше в неопублікованому есе, — я думала, що ніхто ніколи не був таким самотнім, як я, і я писала про людей зовсім на самоті… Я думала, що я божевільна, і я буду писати про те, що єдині розсудливі люди — це ті, кого засуджують як божевільних, і як увесь світ жорстокий, дурний і боїться людей, які відрізняються…

Ба більше, Ширлі Джексон народилась у родині консервативних батьків, які дивилися на її незвичні інтереси з подивом. Ще з дитинства вона почала вважати себе аутсайдером і письменницею. Її мати, Джеральдін, часто критикувала її зовнішність та відсутність “загадкової жіночої енергії”, що залишило глибокий відбиток на Джексон. Втеча від цієї тиранії почалася з її шлюбом зі Стенлі Гайманом, але й у стосунках з ним вона переживала відчуття приниження та домінування. Гайман очікував від неї традиційної ролі домогосподарки, неодноразово зраджуючи, а Джексон, попри своє професійне визнання, продовжувала відчуватися приниженою. Її творчість відображала теми самотності та жорстокої реальності, де навіть намагання втекти в пошуках ідеального життя завжди оберталися фатальними відкриттями про приховані загрози й невдачі.

Що таке психологічний горор?

Що ж воно таке ті психологічні жахи, які змушують нас сумніватися в реальності? Нумо розбиратися у цьому детальніше.

Психологічні жахи — це жанр, який використовує розумові й емоційні стани, щоб налякати та заплутати глядача. Тут головне не фізичне насильство, а те, що відбувається у головах героїв. Зазвичай сюжети наповнені загадковими персонажами з порушеною психікою, які створюють атмосферу тривоги та параної. Цей жанр змушує відчувати себе невпевнено і постійно сумніватися в тому, що насправді відбувається.

Жахи часто змушують нас використовувати розум, щоб розгадати таємницю (такий собі умовний судоку). Ми намагаємося зрозуміти, що відбувається, аналізуючи підказки та символи. Наприклад, в “Сяйві” від короля жахів (ака Стівена Кінга, хі-хі) ми питаємо себе, чому готель такий важливий і що він символізує. Часто ми розуміємо це на різних етапах: інколи швидко, інколи лише в кінці. Саме це створює задоволення від процесу — розкривати, що насправді приховано за історією.

Ширлі Джексон та психологічний жах

Найбільше мене приємно здивував лаконічний стиль письменниці, що не кажіть, але вона була народжена для цього діла. А ще гуси добре топтали своїми лаписьками мою шкіру, бо Ширлі Джексон дуже майстерна у написані психологічного жаху. У своїх доробках письменниця найчастіше досліджує тему страху, божевілля та ізоляції (тут можна повернутися до її біографії й знайти відповіді, чому так), часто з інтригуючим поєднанням гумору та моторошної атмосфери.

Найбільше ж лякає той клятий жах у людській подобі, який знаходиться так глибоко у нашій голові й найстрашніше, що ніколи не знаєш, коли воно спливе на поверхню (бр-р-р, згадала сюжет “Психо”, тут щось схоже). Пропоную вам детальніше ознайомитися із найвідомішими жахастиками пані Джексон, у яких ви не знайдете жодного привида чи полтергейста, але все одно відчуєте отой неприємний холодок із запаху старої цвілі.

• У “Лотереї” вона створює відчуття тривоги через жорстокий, але беззаперечний ритуал, що викриває суть людської натури, коли суспільство сліпо слідує традиціям без сумніву, навіть якщо вони ведуть до насильства. Водночас за допомогою цього твору Джексон виводить питання жертвування, норм і традицій, змушуючи читача замислитися над тим, як часто ми віддаємо свою свободу і гідність заради збереження суспільного порядку.

• “Ми завжди жили в замку” — це не тільки історія про двох сестер, що живуть у своєму ізольованому світі, а й глибоке дослідження людської душі, страху перед зовнішнім світом і внутрішньої напруги, що виникає через неприязнь до суспільства. Через дві протилежні постаті — сміливу Мерікицю і ніжну Констанс — Джексон показує динаміку між особистісними конфліктами, де одна частина особистості жадає свободи, а інша — шукає захисту і стабільності. Однак кульмінація цієї історії, де сестер не тільки замкнено у своєму світі, а й активно відстоюють своє право на існування, додає глибини їхній психології. (Ще б хотілося додати, що письменниця у цих двох дівчат показала характер власних доньок, вони частенько були натхненням для жінки й в інших творах.)

• “Привиди на пагорбі”, як і інші твори Джексон, пропонує зловісну картину взаємодії між людьми й «позаземними» силами, які насправді часто виявляються вираженням внутрішнього психічного стану персонажів. Вона передає атмосферу замкнутого простору, де кожен рух є реакцією на зовнішні й внутрішні загрози, зокрема, психологічні та емоційні бар’єри.

Подорожі закінчуються зустріччю закоханих…

(с) Елеонор Венс «Привиди в будинку на пагорбі» 

Гумор! Який прекрасний гумор у цієї жінки! Не знаю, як цій генійці вдається поєднати зловісну атмосферу, абсурдні ситуації у яких існують головні герої та гумор, але все ж вдається! Ось такий він той внутрішній парадокс людської природи.

Стівен Кінґ та Ширлі Джексон

Погодьтеся, що я була не я, якби не згадала про свого улюбленого письменника і його улюблену письменницю. (Надіюсь, ви не випали в осад і не заплутались у моєму “логічному” викладі інформації.)

Очевидно, Стівен Кінґ запозичив чимало ідей у Ширлі Джексон. Наприклад, “Салимове лігво” має теж таку гіпнотичну, мрійливу атмосферу, що нагадує настрій твору “Привиди будинку на пагорбі” Ширлі Джексон. Автор завжди висловлював захоплення щодо творчості Ширлі Джексон. Власне, він назвав Джексон музою, яка давала йому натхнення у своїх власних творах, що призвело його навіть до роботи над екранізацією її роману “Привиди будинку на пагорбі”.

Ну все, викликайте тепер тих мисливців за привидами, вже саме час…