Чому “Оповідь Артура Гордона Піма” від Едгара По досі лякає читачів?

Едгар По_Оповідь Артура Гордона Піма

Відкриваймо з ноги двері, бо я до вас знову із готичною класикою від містичного Едгара По. Що не кажіть, але вміють ці похмурі (давно мертві) чоловічки гарно порівнювати океани скромної планети Земля з океанами людських (кхм, проклятих) душ. Наступна стаття чудово пасуватиме людям, які колись прочитали на уроці світової літ-ри “Пригоди Робінзона Крузо” і з того самого шкільного моменту захопилися пригодницьким жанром. Та-ак, варто додати, що наступний доробок буде засолений містикою і морським психоделіком, проте незвичним, таким стареньким та готичним (словом, все як ви любите).

Дорогі пірати, перш ніж як ми відправимось у цю літературну подорож, і я побажаю нам усім сім футів під кілем — почитайте мою попередню статтю, яка стосується лірики По, а саме поема “Ворон”.

Готовність до відплиття! Ми починаємо нашу подорож океаном містики (у кого морська хвороба, то співчуваю…)

Пригодницький жанр: лицарі рятують принцесу від дракона?

Кадр із мульфільму “Шрек”.

Я вважаю, що я вже круто пояснила, що таке пригодницький жанр у цьому підзаголовку (а ще респект усім, хто згадав Шрека в обладунках, який рятував Фіону від милої драконихи). Пригодницький жанр або ж едвенчер тайм (ніт, мова не піде про ще один ваш улюблений мультик) у книгах пропонує читачу динамічні сюжети, де герой вирушає у несподівану подорож. Головний герой (ГГ) часто має врятувати когось або протистояти злу, а випадковість (тут варто пояснити, що слово “пригоди” походить від старофранцузького aventure, що означає “доля” або “випадкова подія”) відіграє важливу роль у розвитку сюжету історії та задає цікавості читачу. Часто події розгортаються в захопливих місцях і містять зазвичай різні небезпеки, виклики, кульмінацію та конфлікт між героєм і антагоністом.

Як не крути, але особисто для мене класичним прикладом пригодницького жанру є шотландський письменник Роберт Стівенсон. Не дай, проклятий Лавкрафт, ви не читали його відомий доробок “Острів скарбів”, я вас знайду, заведу у бібліотеку і змушу її прочитати!

Бачу чайки сидять на воді, а це означає тільки одне — шторм на підході! Нарешті ми відкриваємо для вас страхітливу історію про Артура Гордона Піма від її не менш загадкового автора Едгара По!
*дуже сильно блискає та гримить*

Єдиний роман Едгара По з реальними морськими подорожами!

Повна назва «Оповідання Артура Гордона Піма з Нантакета» — єдиний роман Едгара Аллана По, написаний у 1838 році. Він розповідає про молодого Артура, який ховається на китобійному судні “Грампус”. Під час подорожі Пім стикається з заколотом, корабельною аварією і навіть канібалізмом (і це навіть не всі його пригоди). Його рятує інше судно, і разом із товаришем Дірком Пітерсом вони продовжують подорож на південь, де зустрічають ворожих тубільців. Роман раптово обривається, коли герої прямують до Південного полюса (про кінець цього доробку ми теж поговоримо, не починайте ловити гав, пірате).

Гм, початок нагадує Стівенсона “Викрадений”, проте з часом ця розповідь стає все дивнішою. Варто додати, що Едгар По надихався реальними морськими подорожами та власним досвідом, що робить цю історію реально моторошною і викликає у деяких епізодах страшенну відразу (лякає, власне, реальність, бо автор пише із власного досвіду, себто така собі готика без червоної косметики й кишок, як полюбляють писати сучасники такого жанру). Роман отримав різні відгуки: одні хвалили його за інтригу, інші критикували за жорстокість. Навіть сам автор згодом назвав його “дуже дурною книгою” (хоча і це не дивно, По мав багато психологічних проблем і бентежного порочного життя). Попри всю критику, твір подобався і мав неабиякий вплив на багатьох письменників, наприклад, Жуль Верна.

Власний досвід, вирізки з газет, розповіді знайомих автора про реальні морські подорожі

Хочете знати, що надихнуло Едгара Алана По на написання “Оповідь Артура Гордона Піма”? Виявляється, це не просто вигадка, а результат захоплення письменника реальними морськими пригодами та науковими теоріями своєї епохи. (На жаль, доведеться признатися, що псевдонаука і віра у рептилоїдів існувала завжди…) Одним із головних джерел був дослідник Дж. Н. Рейнольдс, чиї гіпотези про Землю та подорожі в південні моря справили значний вплив на написання цього роману. По також використовував розповіді про відомі корабельні аварії, як-от історію корабля “Поллі”, і включав елементи з творів Семюела Колріджа та Даніеля Дефо.

У романі також спостерігається помітний вплив теорій про існування незвіданих цивілізацій під поверхнею Землі, які були популярні в 19 столітті. Едгар По черпав натхнення і з особистого досвіду також: ще у дитинстві він здійснив морську подорож до Англії, а пізніше мав морську практику під час служби в армії.

Артур Гордон Пім та перелік кораблів на яких він вижив:

Не знаю навіщо вам цей перелік, але най він тут побуде:

  • На борту “Аріель”.
  • На бору “Грампус”.
  • На борту “Джейн Гай”.

Взагалі, це досить очікувано, що нам подобається читати такі готичні жахастики із минулих століть, бо ми люди сучасні й гидливі. Ми звикли до всіх зручностей 21 століття. Нам стрьомно від однієї думки, що ми опинилися на кораблику з Артуром та його “друзями” і пережити заколот, канібалізм, сморід та бачити як розпухає тіло твого товариша у цій океанській глуші тощо. У одній маленькій історії міститься багато епізодів, які потягнуть на ригачку, хоча варто додати, що цей пригодницький роман містить у собі умовні гойдалки, коли все дуже-дуже погано і “ми всі помремне”, а інколи все таке світле і надихає на нові відкриття незвіданих земель.

“Оповідь Артура Гордона Піма” має відкритий кінець?

Стоп команда! Ми бачимо берег! Але чи то берег? Мо’, то міраж і зараз нас залоскочуть до смерті сирени? Роман закінчується несподіваною появою загадкової фігури зі шкірою кольору “досконалої білизни снігу”, що викликало невдоволення багатьох читачів, які очікували більш конкретного фіналу. Можливо, По спеціально залишив кінцівку відкритою для інтерпретацій. Деякі літературознавці вважають, що це символічне завершення духовної подорожі головного героя, інші припускають, що Пім міг померти, а його історія — посмертна.

А ще, чи не є схожість імен Едгара Алана По та Артура Гордона Піма ключем до розуміння глибинного зв’язку між автором і його твором?

Схожі записи