Ірена Карпа “Добло і Зло” — “репутація – штука поновлювана”

Її суржикоподібний сленг був популярним до того часу, як це стало трендом спілкування у Twitter (най би тебе качка копнула, клятий Маск зі своїм “іксиком”). Шановне панство, дорога родина, колежанки та круті хлопці, ми дібралися до класики укрсучліту. Любите похіхікати, але Остап Вишня і його “Моя автобіографія” протерта до дірок? Літературна мова класна, але ви чомусь щоразу плачете, коли чуєте такі рідні сленги нульових, як “чікса”, “фраєр”, “поц”, “бабки” та “чувак”? (Ой, буду відверта, я зумер, ніякий не міленіал, ай ем сорі).

*Загадково та повільно витягає із вугільного тренча цікаву книжечку*

Вона (та цьоця на обкладинці) дивилась на мене дуже спокусливим поглядом (чесне слово), щоб я купила її. Так, безумовно, книга 2008 року вже не буде коштувати 25 грн, але все одно це золото. До вашої уваги огляд книги “Добло і зло” від епатажної української письменниці Ірени Карпи! Важко не погодитися з тим, що на мене часто падають цікаві книги у букіністичній книгарні…

Ірена Карпа, то чому Фройд плакав, га?

Фройд би плакав (від щастя), бо був фіналістом премії «Книга року» BBC Україна. Ірена Карпа — українська письменниця, співачка, журналістка та телеведуча. З 1997 року вона є фронтменом гурту Qarpa, що спеціалізується на поєднанні індустріальної музики, панк-року, хардкору та психоделічного тріп-хопу (ой, ну заманює вже ця жінка чи то своєю харизмою, чи навіженим альтер его).

Жабка-мандрівниця і любителька екзотичного, пані Карпа тривалий час подорожувала Південною Азією. Ця мандрівка надихнула молоду письменницю на роман «Фройд плакав», який був номінований на престижну премію.

Автобіографічне і класне (говоримо про Добло і зло)

Більшість фанатів творчості Карпи знають, що її фішка писати автобіографічні романи (і це дійсно у неї виходить класно). Самоіронія — це девіз “Добла і зла”, він притягує. Чуваки та чувакеси, майте на увазі, що ця книга розрахована на авдиторію, яка любить поржати із життя бентежного, якогось так.

Начиталась і наслухалась багацько відгуків, щодо цієї книги. Хтось вважає, що ця книга нудна, бо письменниця тільки “розписувала своє перо”, а хтось навпаки — що книга повертає більшість міленіалів у дитинство (вголос ржала із підстриженої чолки, виявляється, то канонічна подія кожної поважаючи себе дівчинки-тінейджера).

А ще Ірена Карпа…

…МАТЮКАЄТЬСЯ. Ого. Ну, я вас попереджала, що на кожен “товар” знайдеться свій покупець. Ні в якому разі не пропагую Вас лаятися, як старий пес, на ім’я Бобік. Але не вмію інакше критикувати художку, особливо, коли це укрсучліт (шановні, а ви читали лірику Іздрика? мовчу за його фото…).

Словом, якщо ви розгорнете цю книжку, то перше, що ви побачите це дивних дяпчиків та заголовок “Привиди моєї школи” — ось воно, те саме добло. Дітки — це ж радість, це ж світлі кучеряві ангелики, хіба ніт? Спогади доблого та ностальгічного дитинства малої Карпи написано так класно, що ви будете “ги-ги” і “га-га” (клекотіли, значить, гуси на городі із книжкою Ірени Карпи у руках). Я впевнена, що ви й свої канонічні події згадаєте, першу діскатєку, мєдлячок, дорослі фільми…

В мене топографічний кретинізм, будь здоров. навіть удень. А вночі, помножений на темряву та страх перед істотами, які в них ховаються – русалки, мавки, упирі, м’єнти – він буяв, немов цвіт папороті, що квітла десь там же, поряд.

(с) Ірена Карпа “Добло і Зло”

Друга частина книги, довша за обсягом “Планета тьолок”, позитивне враження від першої частини змінює з точністю до навпаки. Так, буду відверта, мені не подобається назва (ну і загалом деякі художні повороти-розвороти), але чомусь автори нульових були настільки епатажними, лопотіли, що хтіли. Чекайте-но, на те воно і Зло, щоб нікому не подобатися, тому спокійно, покладіть свої водяні пістолети на місце. На жаль, вживання фемінітивів та різних потрібних етичних норм було немодним у 2008 році (ну може і зараз трохи теж). Можливо всі гналися за крутим сленгом, щоб бути ближче до своїх читачів (але чи зрозуміють ось цю матюкливу тонку натуру, ніхто не зна). Головна героїня оповіді Ірена Карпа та її шкільні подруги переїхали з провінції до Києва і розпочали своє доросле життя. Авторка подає справжні імена та прізвища персонажів, що підкреслює автобіографічне походження тексту.

Сумній і дорослій казочці кінець

…а хто дочитав до сюди, той молодець!

Все хороше (а може і не дуже хороше) має свій логічний кінець. Карпа добила свою книженцію про “принцес” непередбачуваним фіналом сучасного життя української авторки. Шукайте та живіть філософією укрсучліту, пропагуйте чтиво боже(вільних) українських письменників, інакше ніяк.

А я ж обіцяю, що розкажу вам ще за “Мур” Любки, інтимну лірику Іздрика та стрьомний “Буськів сад” Павлюка.