Проект “Джессіка Джонс” – рецензія 2 сезону

Серіали – справа невдячна. Звичайно, якщо над серіалом стараються. А суміш режисерських стилів та сценарної подачі різних людей – це взагалі тема окрема. До прикладу над першим сезоном «Джессіки Джонс» працювало дев’ять режисерів (всі джерела в кінці статті), кожен із котрих знімав один або два епізоди. Із рецензіями приблизно та ж справа, тож хоча я й запізнився, та все ж пишу я цей текст на чистому ентузіазмі. А ще я хочу трішки змінити формат рецензії…

Не хочеться говорити про історію «телевсесвіту» (якщо можна так висловитись) MARVEL на Netflix-і, бо тут погляди бувають різні, і вставляти сюди міні рецензії на кожен оремий серіал я не буду із зрозумілих причин. Якщо ви поглянете на рейтинги, до прикладу, «Залізного Кулака» на «гнилих помідорах», то критики дали йому 18% свіжості, тоді як глядачі 75%. Думаю, тут ніяких претензій? Тому я просто згадаю серіал про Джессіку, бо якось починати потрібно.

Коли вийшов перший сезон «Джессіки Джонс», всі глядачі все ще були під емоціями та враженнями від «Шибайголови». Тоді ще ніхто не знав, що Netflix не повторюватимуть стилістику “Шибайголови” у кожному проекті. Також ніхто не знав, у що перетворять Джессіку. Ніхто не знав, чого чекати. Саме цього серіалу я чекав найменше, і саме про цей серіал я можу сказати: він не поступається “Шибайголові”.

Це дуже спірна заява і ледь не кожен може мені відповісти, що все ж таки поступається. Аби вдарити на випередження, я відповім: сьогодні всі перенасичені детективними серіалами про супергеніїв-Шерлоків, чиї здібності подаються як щось реалістичне. Ці персонажі придумують нереалістично хитромудрі рішення нереалістично хитромудрим загадкам – і сьогодні всі чекають від детективних робіт того ж. Але всі забули – що детектив, це дещо трохи інше, і Джессіка володіє майже повним набором рис нуарного детектива, не вистачає лише сигарети в між пальцями. Джессіка Джонс – на відміну від Шибайголови – це психологічний детектив, якщо не трилер, про жінку, котра переживає психологічну кризу і намагається впоратись із знею своїми спірними методати. Замість супергеніальних рішень вона шахраює, зрізуючи шлях до підказок зламаними замками. В цьому є шарм, не гірший, ніж в Шибайголові. Тут вже питання, яка стилістика вам ближча, бо я розумію, що «Джессіка» серіал трохи тягучий та липкий на місцях пролитого алкоголю.

Але що ж нам представив другий сезон «Джессіки Джонс»? Ох, тут все дуже цікаво! І, в першу чергу, я кажу про думки інших людей. Місяць потому, як вийшов серіал, мені легше писати рецензію з тих причин, що я встиг все обміркувати. Як я вже сказав, серіали – справа невдячна. Цю рецензію все одно прочитає сотні дві людей. Навіщо поспішати ловити поїзд, якщо він нікуди не їде? Але окрім цього я ще можу поглянути на думки критиків та глядачів. На тих же «помідорах» співвідношення оцінки критиків та глядачів першого сезону виглядає як 92% на 89%. Другий сезон же отримав оцінку від критиків 87%, а від глядачів 70%. Оцінка на «Метакритику» більш однозначна, тому я буду говорити саме про «помідори». В чому справа, якщо серіал для критиків впав всього на 5 позицій, а для глядачів на 20? Від цього і будемо відштовхуватись.

Мені здається, справа в тому, що цей серіал – абсолютно не те, чого ви очікували. Тут не буде епічних баталій, тут не буде головоломних мегазагадок… А що тоді буде, спитаєте ви? Класичний детектив із дрібочкою надздібностей, котрий виливається в психологічну драму та сценарний експеримент для Netflix. Зацікавив? Та навряд… Справа в тому, що Netflix справді експериментували. В цьому серіалі вони прийняли ті рішення, котрих не мало бути в цьому серіалі. Тут ніхто не ідеальний. Творці взяли чорно-білий тон яскравих кіно-коміксів, та розфарбували його відтінками, аби створити куди більш похмурий та гнітючий серіал. І я зовсім не про візуальну складову.

Назвіть мені хоча б одного персонажа, котрий є абсолютним героєм, чи абсолютним лиходієм в цій історії? Науковець, що рятує безнадійним життя? На дорозі до цього він створює монстрів. А монстр? Він зі всіх сил намагається бути кращим. Це той світ, де здібності Джессіки не працюють їй на користь. The Guardian у своїй рецензії на другий сезон «Джессіки Джонс» написали: «Джесіка, напевно, звільнилася від контролю над своїм розумом, але вона не може звільнитися від себе. Її демони все ще всередині». Тут її суперник – не Локі, не Хелла і не Кіллмонгер. Суперник Джессіки – її оточення, закони, суспільство, та, врешті-решт, вона сама, зі всіма своїми демонами та минулим. Їй здібності не приносять тих плюсів, що дали іншим. Її здібності – причина закрити її у в’язниці при найменшій підозрі. Вони допомагають скоротити свій шлях, не більше, і то не завжди.

Другий сезон «Джессіки Джонс» – це експеримент, в котрому всі соціальні зв’язки персонажів впливають на сюжет як деталі годинника, а їхні мотиви лежать в минулому і ми можемо їх відслідкувати. Іноді, просто повернувшись до першого сезону. Адже вже там були показані певні схильності Тріш. Але у які крайнощі ці схильності доведуть персонажа у другому сезоні? Якщо ви ще не дивились, то навіть не уявляєте.

Ті ж «Гардіан» написали, що Джессіка потрапляє в ситуації, де просто хотіла б втекти. Але втеча виявляється ще більшою проблемою.

Без спойлерів говорити важко, адже головна перевага сезону, як історії, це сміливість його рішень. Нетривіальність. Щось таке жахливе, що перекочувало від нашого, реального світу, у світ супергероїв. І саме це «щось» змушує нас повірити в реальність того нереального світу… Якщо ви дивились «Касабланку», то знаєте, чим зачепив той фільм, і чіпляє зараз. Це персонаж, котрий чинить не як герой фільму, а як реальна людина. Тут схожа історія, адже в ній часто немає правильного рішення. Є неправильне і дуже неправильне. Є жахливе, та жахаюче. І найпрекрасніше у всій своїй моторошності тут те, що Джессіку помістять в ту історію, де вона, як жива людина, не зможе зробити вибір. Вона намагатиметься, але зробити той рішучий крок, котрий вона могла зробити із Кіллгрейвом, просто не зможе. Але якщо історія набуває крутих оборотів, чим все закінчиться? Зовсім не так, як в іншій супергеройській історії. Ось це – варте уваги.

Пора переходити до мінусів. Я дуже хотів спочатку поговорити про те, що, можливо, інші не помітили, або не помітять… Але є негативна сторона серіалу, котра й наштовхує глядачів на свою оцінку, яку б вони не поставили.

Отже, на «помідорах» глядачі оцінили другий сезон серіалу «Джессіка Джонс» гірше, ніж «Залізного Кулака»? І як це в’яжеться із тим всім, що я написав вище? Пані та панове, тут все дуже просто.

Модель серіалу, його темп, його побудова – все це ще більш тягуче, ніж у першому сезоні. Тут повно сюжетних відгалужень, котрі хоча й вплинуть на загальний сюжет, та протягом першої половини сезону можуть викликати абсолютну нудьгу. Структура повісті наче натякає вам подивитись якусь мелодраму, де щось відбувається на початку, тоді порожні балачки, а в кінці вам закидають «кліффхенгер», аби ви чекали наступної серії. Так відбувається далеко не завжди, але така система абсолютно не працює для серіалу, котрий стримінговий сервіс викладає повністю, «одним залпом», як то кажуть.

Сюжет барахтається сам в собі, тягнеться і тягнеться, і кожен глядач відчує той порив сходити в туалет ледь не на кожній серії. Але коли ви додивитесь серіал до кінця, спробуйте провести шлях того чи іншого персонажа від першої серії, до самого кінця і, можливо, ви помітите, що багато цих речей існували в серіалі не просто так. Не всі, тут й справді багато «тяганини» із дуже третьосортними частинами сюжету, котрі можна було б викинути, не затягувати… Але ж хронометраж потрібно набивати, так? Що, до речі, теж не працює для Netflix-у… Але з цим гаразд.

Variety у своїй рецензії зауважували, що серіал веде частину своєї історії дуже неграмотно. Далі наведу повну цитату.

«І все-таки в межах цієї, іншої, стандартної конструкції є так багато прихованих дорогоцінних каменів, які демонструють катарсис супергероя – питання про вразливість та силу, про слабкість і смертність, про відношення сильного до безсилого і, звичайно ж, про успадковану травму жінок – просто тому, що предмет є таким, серіал є набагато більшим, ніж будь яка інша частина всесвіту Marvel.»

Тут немає абсолютного зла, котре можна ненавидіти. Тут немає абсолютних протагоністів, котрих можна любити. Всі будуть викликати відторгнення і розуміння водночас. Але без таких яскравих контрастів, до котрих всі звикли, буває важко, якщо ви шукаєте легкої розваги.

Думаю, можна переходити до приємних деталей та висновків?

Особливу привабливість серіалу складали харизма Крістен Ріттер та Девіда Тенанта. Щодо першої, тут все на тому ж рівні, тільки більш глибоко, ніж в першому сезоні. Щодо другого – якщо ви вважаєте таку появу персонажа змарнованою, то я вважаю камео Кіллгрейва ідеальним. Нам дали в повній мірі насолодитись харизмою актора та персонажа, без набитих гуль від фейспалмів. Очікувано, але зі смаком.

Другий сезон серіалу «Джессіка Джонс» вартий вашої уваги, якщо вам сподобався перший. Якщо вам цікаво, що відбуватиметься із персонажами надалі. А також його абсолютно не потрібно дивитись, якщо вам не сподобався перший. Якщо ви чекаєте щось із розряду Шибайголови, тоді вам прямим шляхом до «Карателя». Тут же абсолютно окрема історія. Це нерівний сезон із своїми просіданнями, мінусами, легким занудством, але також зі своєю глибиною та сміливістю. Саме тут піднімаються ті питання, на котрі інші виробники медіа-контенту просто нездатні наважитись.

Ризики шкодять рейтингам. Ризики мають подобатись фанатам. Фанати мають асоціювати себе з головним героєм. Фанати мають бачити безпощадного антагоніста. Харизматичного маніпулятора, якщо бажаєте. Можливо того, хто бажає більшої сили? Всі ці речі десь далеко від цього серіалу. Це дивний сезон. На мою власну думку, саме тому він заслуговує уваги.

Джерела та посилання:

https://www.imdb.com/title/tt2357547/fullcredits

https://www.rottentomatoes.com/tv/marvel_s_iron_fist/s01/

https://www.rottentomatoes.com/tv/jessica_jones/s01/

https://www.rottentomatoes.com/tv/jessica_jones/s02/

http://www.metacritic.com/tv/marvels-jessica-jones

https://www.theguardian.com/tv-and-radio/2018/mar/08/jessica-jones-season-two-review-netflixs-difficult-second-outing-for-its-mould-breaking-superhero

http://variety.com/2018/tv/reviews/jessica-jones-season-2-review-krysten-ritter-marvel-netflix-1202711405/

Ця рецензія забрала в мене багато часу та сил, а в результаті абсолютно ніяк не компенсується. Поставте плюсик під публікацією на Facebook, якщо дочитали статтю до кінця. Мені буде приємно. Дякую.