Дракула — суперкласика від Брема Стокера після якої ви не захочете стати вампіром

Фанати й фанатки “Сутінок”, бумбласка, покиньте цю статтю, бо ми будемо з вами говорити про справжніх стрьомних вампірів, які роблять добряче гризь-гризь, щоб поживитися смачненькою кров’ю вредних людисьок (чому у мене зараз в голові та мелодія, АаАааАааа)!

“Дракула” —  готично-класичний роман написаний рукою ірландського письменника Брема Стокера, вперше опублікований у 1897 році. 

Так-с, товариство, що ви знаєте про темну літературу? Анічогісінько, хіба у вас у шафі висить самотня футболка із Ктулху Лавкрафта (ой, та не стежу я за вами). До вашої уваги, я говоритиму тут про суперкласичний твір Стокера “Дракула”, який належить до жанру темного романтизму, а це що таке? (людоньки, обережно, не плутать із готичною фантастикою, бо фанатики закидають помідорами)

Темний романтизм (люблю казати, що це готична проза і вірш про чорного ворона По) — літературний піджанр романтизм, що відображає популярне захоплення ірраціональним, демонічним і гротескним. Едгар Аллан По часто відзначається як один із найвидатніших представників такої ось традиції.

Історія написання та трохи про автора Брема Стокера

Ніт, Брем Стокер не писав “Дракулу” у Румунії… Він почав писати цей доробок у 1895 році під час проживання в готелі Kilmarnock Arms у Шотландії. Ба більше, навіть збереглася гостьова книга з його підписами за 1894 і 1895 роки (такі собі свідчення його присутності в готелі). Поруч із готелем розташований Замок Слейнс, який став частиною натхнення автора для описів замку Дракули у той період написання. Неабияк важливою для творення твору стала восьмикутна кімната в Замку Слейнс, яка відповідала опису такої ж восьмикутної кімнати в замку Дракули.

Взагалі як і чому Стокер вирішив написати твір про вампірка-тирана, який хоче нажертися кров’ю існує чимало версій:

1 версія: перед тим як розпочинати написання “Дракули”, Стокер познайомився з Арміном Вамбері — угорсько-єврейським письменником і мандрівником, народженим в Сент-Дьєрдь, Королівство Угорщина (тепер Словаччина). Ймовірно та логічно, що історії Вамбері про Карпатські гори зробили свій внесок у виникнення образу графа Дракули. Однак це твердження було оскаржено багатьма, зокрема професоркою Елізабет Міллер. Вона стверджує, що єдиним коментарем щодо обговорюваної теми було те, що Вамбері “голосно виступав проти російської агресії”. Стокер, ймовірно, використовував ці звістки, щоб уявно прирівняти свого вампіра-протагоніста до давно померлого тирана.

Попри спірність цього питання, на той час, коли Стокер активно працював над романом, і він вже використовував ім’я “Дракула” для свого героя вампіра. Ба більше, письменник витратив кілька років на дослідження центрально- та східноєвропейського фольклору та міфології, зокрема сюжетів про вампірів (і це дуже помітно!).

2 версія: Брем Стокер розпочав роботу над своїм романом наприкінці зими 1890 року. За словами його сина, Ноеля Торнлі Стокера, письменника надихнув сон, в якому він бачив старого “короля вампірів”, що встає з труни. 

У перших чернетках граф ще не мав імені, а дія розгорталася в Штирії, але влітку того ж року Стокер відкрив історію Трансильванії у бібліотеці відпочинкового міста Вітбі. Зацікавившись історією князя Дракули, він змінив сюжет, переносячи його в Британію. Роман брав натхнення в злитті старого та сучасного, фольклору та життя у Вітбі. Місце, де Дракула планує викупити абатство, базувалося на Ліндісфарнському абатстві, заснованому на переказах про “білу жінку” (або примарна фея), яка у романі стає вампіркою Люсі.

Сюжет “Дракули”

Якщо ви вже читали “Дракулу”, то точно помітили його композицію у вигляді щоденника і листів (мені таке дуже подобається, адже можна розглянути головну проблему із різних сторін кожного персонажа і зробити висновки). 

Якщо коротко, то розповідь розгортається навколо трансильванського вампіра, який, використовуючи свої надприродні сили, прибуває до Англії, щоб полювати на невинних для власного виживання.

• Вільгельміна («Міна») Гаркер — майбутня дружина Джонатана;
• Доктор Джон («Джек») Сьюард — психіатр і адміністратор санаторію;
• Люсі Вестенра — подруга Міни й одна із жертв Дракули, яка сама стає вампіркою.

Історія розповідає про трансільванського вампіра, який, використовуючи надприродні сили, пробирається до Англії й там убиває невинних людей, щоб отримати кров, завдяки якій він виживає. На чолі з доктором Абрахамом Ван Хельсінгом — наставником Сьюарда та експертом із «незрозумілих хвороб» — Гаркер та його друзі після багатьох карколомних пригод нарешті спромоглися об’єднатися проти зла. 

Цікавий факт

Початковий машинопис “Дракули” із 541 сторінкою вважався втраченим до того часу, поки його не виявили в сараї на північному заході Пенсільванії на початку 1980-х років. Він складався з надрукованих аркушів з численними виправленнями, а на титульній сторінці вручну написано «НЕМЕРТВИЙ». Нижче зазначено ім’я автора як Брем Стокер. Автор Роберт Летам зауважив:

 «Найвідоміший роман жахів, який коли-небудь публікувався, його назва була змінена в останню хвилину». 

Машинопис був придбаний співзасновником Microsoft Полом Алленом.

Звідки взявся образ графа Дракули?

Проте ім’я — це не єдиний елемент, що об’єднує Дракулу і Влада III. Влад використовував каральні заходи, включаючи посадку ворогів на стовпи, для зміцнення своєї політичної влади у Валахії. Хоча деякі історії стверджують, що він споживав кров своїх жертв, але це не підтверджено. Попри це, паралелі з Дракулою Стокера залишаються очевидними. Деякі критики, однак, вважають, що Стокер брав інші джерела натхнення, а ім’я Влада просто послужило відправною точкою. 

Об’єктивний аналіз твору “Дракула”

Роман “Дракула” має різні можливі сторони тлумачення його аналізу. Деякі вбачають його як вираз відчуття тривоги щодо можливого вторгнення східноєвропейців до Західної Європи, представленого трансільванським графом Дракулою, який прибуває до Лондона і тероризує його жителів. Інші вважають роман Стокера дослідженням пригніченого сексуального бажання та реакцією на патріархальні та консервативні норми, які були поширені у вікторіанській Британії (хоча для мене особисто це найменш ймовірний варіант, граф Дракула має чудовий замок і ромів, що йому ще для щастя треба, бггг, хіба свіжої крові).

Також роман привертає до себе увагу через стереотипні гендерні ролі того часу (це дуже помітно через дуже сексуальні дії жінок-вампірів; прошу не дивіцця екранізацію із Кіану Рівзом на цей доробок — вона жахлива, я вас попередила). Однак “Дракулу” також можна розглядати як уособлення зла спокуси, коли він полює на жінок, яких потім повинні захищати чоловіки. Складність роману, особливо в розгляді гендерних ролей, дозволяє читачу додумувати власні інтерпретації, які іноді можуть суперечити одна одній і це нормально, бо питань виникає багато.

У романі Стокера вампіризм виступає як важливий мотив, будь то у буквальному, метафоричному чи просто для створення готичного жаху. Проте, окрім цього, граф Дракула також взаємодіє з темою сучасності. Деякі критики вважають, що роман розглядає взаємини між минулим і майбутнім, де граф Дракула може втілювати примітивну природу минулого, яка пронизує наше сучасне життя та викликає модернізацію.

Прикладом цього є сцена, де Дракула висмоктує кров Люсі. Технологія вливання крові, яка щойно була відновлена, не може врятувати її від смертельного впливу минулого. Люсі помирає від рук давньої небезпеки, навіть при наявності новітніх медичних технологій. Можливо, через це Стокер виражає сумніви щодо ефективності нової технології в сучасному світі. Як зазначає Джонатан у романі: «старі століття мають свою власну силу, яку просто «сучасність» не здатна побороти».

Суб’єктивний аналіз “Дракули”

Чому не “Франкенштейн” Мері Шеллі? Бо не було у книгарні, бляма! “Дракула” мене загіпнозував (особливо своїми отими червоними листочками (схожа обкладинка, але із чорними листочками є в українського письменника Ілларіона Павлюка “Я бачу вас цікавить пітьма”)).

Як на мене, і мою скромну думку — це дуже цікаве і НЕ нудне чтиво, хоча і червоним по чорному написано “суперкласика” (Свята Галактика, ми боремося зі стереотипами про вампірів і все одно наштовхуємося на ті самі граблі, щодо стереотипів класичної літератури).

Мене просто на кілька вечорів захопило це містичне вампірське чтиво. Ба більше, до половини книги я була вже точно впевнена, що сама стану графом Дракулою, а потім відлягла моя вампірська ініціатива, бо тупо стало нудно (так, стало нудно, та все ж цікавість, чи замочить ця чоловіча команда вампірчика-тирана мене не покидала до кінця книги).

Мені дуже сподобалась частина про примарну фею Люсі та як чоловіче товариство частували “живу мертвячку” часником. Просто класика є класика, це тобі не Стівен Кінґ, кишки, кров та шок. Ніт. Але, тут і нічого такого не треба. Треба просто вміти розрізняти класику від сучасних горорів і просто насолоджуватися містичним шедевром!

А і так, шукаю фамільяра, обіцяю, що за гарну службу я вас перетворю на вампіра, ги-ги…