“По той бік пам’яті”: український горор, який розбудить ваші найгірші кошмари

Еврика! Я зрозуміла, що може мене налякати так, що я, вимкнувши світло в спальні, буду щодуху бігти під ковдру, аж гай шумітиме… І це на диво наше ментальне, рідне та таке стрьомне чтиво, тому я відриваю від свого серця суб’єктивну рецензію на книгу “По той бік пам’яті” української письменниці Ксенії Циганчук!

Поки Коцюбинський пише в «Intermezzo» про те, як він втомився від залізної руки города, то більшість молоді намагається у цю руку заскочить, бо в селі не станеш космонавтом (я, наприклад, чудово розумію, що пана Михайла, що молодь і ніякому разі не засуджую). Українське село прекрасне і таке колоритне! Але як це несмачно звучить, що більшість занадто довіряють стереотипам, тому я не дивуюся, що коли хтось говорить про село, то у головах упереджених уявляється: хатка-мазанка, два куми, жіночка-україночка із варениками й муншайном.

Ніт! Годі, нумо поговоримо про реальні українські села, навіть про хутори із дивакуватими назвами, де переважно лишаються доживати бабусі та дідусі, які багато чого знають. Шукачі такого рідкісного та унікального українського фольклору вважають, що такі хутори це справжнє золото, бо таких таємних знань, що беруть свій початок ще з поганських часів, ви не знайдете навіть у найбільших бібліотеках. Все від предків…

Що приховує доробок “По той бік пам’яті”?

Перше, що він приховує, то це захоплення авторки українською міфологією. У 2019 році вийшов роман «По той бік пам’яті» — це захоплива суміш містики, жахів та міфології з прадавніх казок. Книга спричинила резонанс у соцмережах і стала одним з перших бестселерів «Дому Химер». І я розумію, чому так!

Українська готика, жахастик, детективчик із містичними елементами — називайте це як хочете, але цей роман мене загіпнозував, і я вліпила на Goodreads 5 зірочок (і ні про що не жалкую)! По-перше, мені дуже імпонує зовнішній вигляд книги та форзац (кинджал із кров’ю), адже я завжди кажу, що варто звертати увагу на цей елемент книги, бо він може багато чого розказати та пояснити.

Коротко про сюжет книги:

Кажуть, чарівні казки — то не просто вигадки народів світу, а відгомін реальних подій, які відбувалися у дохристиянські часи. Зокрема й моторошних обрядів ініціації, що їх проходила тодішня молодь у хатинах-домовинах посеред дрімучого лісу…

Наші дні. Дві дівчини та троє хлопців вирушають на відпочинок за місто. Проте їхні плани летять шкереберть, щойно друзі опиняються на роздоріжжі біля поламаної автівки й у пошуках допомоги прибиваються до старого занедбаного хутора. І давня казка оживає, змушуючи кожного згадати свій найпотаємніший страх.

Що ж приховує колективне несвідоме наших предків упродовж тисячоліть, і які жахи насправді закодовані у знайомих нам з дитинства народних казках?

Джерело: goodreads

Обряд (книжкової) ініціації

Авторка не лише зі своїми героями буде бавитися, але із Вами, дорогий читачу (*смієцця, як відьма*). Спочатку може буде трохи важко, але потім воно почнеться…”Мені ото нравицця, як всі бігають і суєтяцця…” Почнеться обряд ініціації! Бугага і бугаги! Щоб зрозуміти, що воно таке, то просто уявіть себе давньослов’янським тінейджером, якому треба переходити у нову дорослу фазу свого буття. Майбутнього бійця дорослого життя готують по всім канонам: виробничий, суспільний, шлюбний та духовний (проте це все квіточки). Зазвичай слов’янські ініціації полягали в різноманітних випробовуваннях на фізичну силу, спритність, а іноді й витривалість. Нерідко ініціації супроводжувалися фізичним болем, тортурами, різного роду операціями над статевими органами.

Аналіз… Висновки… “По той бік пам’яті”

Словом, ініціації для нас зараз дуже химерне і місцями навіть містичне явище зі своїми таємницями, які наші предки заховали у свої глибокі могили (масони нервово курять у сторонці). Ксенія Циганчук вміло зробила мікс з дохристиянських та сучасних часів і подала нам (читачам) цей стрьомний на вигляд коктейль (і ми, бляма, дуже їй вдячні). Читаючи цей доробок, ви повинні розуміти, що всі вигадані байки, казочки, легенди — насправді існували насправді. Люди вічно все додумують та дофантазовують, але ж погодьтеся, має бути логічне начало, шаблон, структура, яку потрібно забивати ліпниною уяви.

Авторка звертає увагу на те, що у прозі головною проблемою є безпам’ятство, яке створює пастки для головних персонажів і викликає відчуття вічної загрози та страху. Молоді люди хаотично і безпардонно увірвалися у світ людей, чиї предки цінували цю землю. Спокій зруйновано, за це на них чекає розплата і божевілля нескінченного страху. Я вважаю, що цю книгу можна віднести до сучасного експериментального детективу. У цьому чтиві точно відбувається щось небувале та містичне, що може призвести до апокаліпсиса (попередження: від цієї книги важко відірватися).

У цьому доробку варто очікувати багато забобонів місцевих жителів, гидких описів, покинутих хат, Марени, кладовища та багнюки… До речі, весь час мене не покидала думка, що я бачу у книзі “По той бік пам’яті” алюзію (аналогію) із романом “Казка” Стівена Кінґа. Хоча у короля жахів був занадто очевидний натяк на тлумачення звичної для нас казки й мені цей прийом дуже навіть сподобався. Письменник зробив мішанину із всіх казок і написав власну (у кожній казці завжди є про що подумати та зробити власні висновки). Так, Ксенія Циганчук теж написала страшненьку казочку для дорослих, але розраховану на українську авдиторію. Локальність і жах у людській подобі, справді лягає, еге ж? :))

Просто пам’ятайте одну істину: незнання історії не звільняє від історичної відповідальності.